У народі місце, біля якого ми зараз перебуваємо, називають «Пуп Землі» – і це не випадково. Ми стоїмо на найвищій ландшафтній точці цієї території. Звідси відкривається панорама каньйону річки Арбузинки та вивітрених каолінових відвалів на бортах колишнього гранітного кар’єру – мовчазного свідчення людського втручання. Видно також міст через річку, який веде до села Актове, та місце злиття Арбузинки з Мертвоводом. А вдалині простягається урочище Василева пасіка, де нині мешкає колоніальне поселення сірої чаплі – іноді до 100 гнізд.
Урочище “Василева пасіка” було закладене у 1825 році Віктором Скаржинським, про якого ми згадували декілька зупинок тому. Його селянин Василь організував тут велику лісову пасіку, яка приносила значні прибутки. Від його імені і закріпилася назва, під якою ця пасіка відома дотепер. Урочище являє собою рукотворну діброву площею близько 250 гектарів, де зростають дуб, ясен, клен, ліщина, а також численні чагарники, трав’янисті рослини. Уздовж струмків розвивається лучно-болотна рослинність, а на гранітних відслоненнях збереглись оселища петрофітних степів, пристосованих до зростання на кам’янистих грунтах.
Саме достатня кількість води, родючі степові землі та захищені скельні долини здавна спонукали людей обирати ці місця для проживання. Археологічні дослідження підтверджують: люди мешкали тут безперервно від найдавніших часів. Про це свідчать численні кургани та поселення, розкидані довкола.
А нам час рушати далі, на околиці села Актове, щоб познайомитися з унікальним Актівським каньйоном.