Ось ми й піднялися на Компанійську скелю – одну з найвищих точок цієї частини Бузького каньйону в урочищі Мигія. Зроби обережний крок ближче до краю і поглянь униз. Звідси відкривається простір, де порожисте русло Південного Бугу проходить крізь Компанійський поріг, а посеред цього сегменту тягнеться довгий Компанійський острів.
Компанійська скеля, що формує острів, сягає близько сорока метрів заввишки й складається із плитчаcтих гранітних нагромаджень. Саме тут розташований камінь, відомий як Гайдамацьке сидіння – природний кам’яний виступ, схожий на диван, ніби спеціально створений для спостереження за річкою.
Озирнувшись довкола, можна побачити й інші знакові місця. На правому березі, навпроти Компанійського острова, височить скеля Пугач, біля якої колись працював водяний млин пана Корбе. Далі за течією можна побачити острів, де, за переказами, переховувався гайдамака Мамай, а неподалік – поріг Мигійський другий. До речі, острів Великий Мигійський виник понад двісті років тому й колись був півостровом із селом Грушівка, яке було знищене великою повінню.
А тепер знову час звернути увагу на історичну складову. Вперше урочище Мигія згадується у 1650 році на карті України авторства Гійома де Боплана. Це і не дивно, оскільки саме тут зустрілись кордони тодішніх держав – Оттоманської Порти, Речі Посполитої та Вольностей Запорозьких. У часи гайдамаччини на цих островах, існував гайдамацький табір. Скелі спадали до води, мов фортечні мури, а густі ліси створювали природний захист.
І якщо вже ми тут, час для ще одного цікавого факту: навесні 1768 року через ці місця проходили загони Коліївщини на чолі з Максимом Залізняком, що зафіксовано у донесеннях запорізького полковника Головка. Водночас назва Компанійської скелі, балки й пороги зберігають у собі пам’ять про трагічну загибель козаків компанійського полку Василя Часника під час нападу татар біля цього місця у 1769 році.
Та повернімось у сьогодення. Це місце, де камінь, вода і людська історія злилися в одну живу пам’ять, що і робить це місце настільки визначним.